Чому громади програють конкуренцію за гроші ще до того, як подають заявку

Останнім часом доводиться багато спілкуватися з головами громад, старостами, керівниками комунальних підприємств. Майже кожна така розмова рано чи пізно переходить до однієї теми - грошей.

• Донорів багато, але до нас вони чомусь не доходять.

• Грантів багато, але виграють завжди одні й ті самі.

• Про нас ніхто не знає.

Зізнаюся, спочатку мені теж здавалося, що справа в несправедливості. Але чим більше дивишся на те, як працює сучасна система фінансування, тим більше розумієш: проблема часто виникає набагато раніше, ніж громада відкриває форму грантової заявки.

Світ змінився. І разом із ним змінилися правила.

Колись можна було чесно написати: «Потрібно відремонтувати школу» або «Необхідно замінити водогін». Часто цього було достатньо. Сьогодні цього вже замало. Не тому, що школа не потребує ремонту чи водогін не аварійний. Просто люди, які приймають рішення про фінансування, дивляться не на окремий об'єкт, а на всю громаду.

Їх цікавить зовсім інше: чому саме ця школа, як вона пов'язана зі стратегією розвитку, скільки дітей вона обслуговує сьогодні і скільки буде через десять років, що ще планується поруч, як це вплине на економіку, чи є інші проєкти, які підсилюють один одного.

По суті, вони оцінюють не заявку. Вони оцінюють здатність громади мислити стратегічно.

І ось тут починається найцікавіше.

У багатьох громадах досі існує знайома всім папка - паперова або електронна - з назвою «Проєкти». У ній лежать десятки документів: ремонт клубу, реконструкція школи, новий водогін, освітлення вулиць, спортивний майданчик. Коли оголошують новий конкурс, ці документи дістають, трохи редагують, змінюють дату, додають нову назву програми і відправляють.

На перший погляд усе логічно.

Але є одна проблема.

Поки громада працювала зі старою папкою, світ уже почав працювати з цифровими портфелями проєктів, аналітикою, картами ресурсів, прогнозами розвитку, показниками ефективності. Одні продовжують збирати документи, інші вже збирають дані. І саме це сьогодні дедалі частіше визначає результат.

Колись один представник міжнародної фінансової установи сказав дуже просту фразу: «Ми не можемо інвестувати туди, чого не бачимо».

Спочатку вона здалася мені дивною.

Але потім стало зрозуміло, що він мав на увазі.

Спробуйте уявити себе на його місці. Перед вами понад тисяча громад. Про кожну потрібно скласти враження буквально за кілька хвилин. Де сильна економіка, де є вільні земельні ділянки, який бізнес працює, які демографічні тенденції, які ризики, які вже готові проєкти, які пріоритети розвитку. Якщо вся ця інформація розкидана по різних документах або її взагалі немає, громада стає майже невидимою. Не поганою, не безперспективною, а саме невидимою.

А невидимість сьогодні - одна з найдорожчих помилок.

Ми часто говоримо, що понад 1400 українських громад конкурують між собою за фінансування. Насправді це не зовсім так. Вони конкурують не лише за гранти. Вони конкурують за увагу, за довіру, за інвестора, за бізнес, за кваліфікованих людей, за право бути серед тих, кого помітять першими.

Саме тому конкурс починається не тоді, коли на сайті з'являється оголошення про нову програму. У цей момент, чесно кажучи, вже запізно наздоганяти тих, хто кілька місяців або навіть років системно готувався: збирав дані, визначав пріоритети, аналізував потреби, формував портфель проєктів, вчився говорити з потенційними партнерами однією мовою.

Мабуть, це і є головна зміна, яку ще не всі помітили.

Сьогодні виграють не ті, хто найбільше потребує допомоги. І навіть не ті, хто має найбільший бюджет. Все частіше перемагають громади, які навчилися бути зрозумілими, послідовними і передбачуваними для інвестора.

І, можливо, саме зараз кожній громаді варто поставити собі не запитання: «Де знайти гроші?», а значно важливіше: «Що сьогодні бачить інвестор, коли дивиться на нашу громаду?»

Бо відповідь на це запитання дуже часто визначає і відповідь на інше - чи з'являться у громаді нові інвестиції через рік, два або п'ять років.

P.S. Від автора

Під час підготовки цього матеріалу мене не полишала одна думка. Якщо ми вже розуміємо, що сучасна конкуренція між громадами починається задовго до подання грантової заявки, то виникає цілком практичне запитання: як до неї готуватися системно?

На мою думку, громаді вже недостатньо мати окремі стратегічні документи чи набір проєктних ідей. Потрібна постійно діюча система підготовки до фінансування — актуальний цифровий профіль громади, перевірені дані, визначені пріоритети та портфель проєктів, з якого зрозуміло, що вже готове до реалізації, що потребує доопрацювання і який результат дасть кожна інвестиція.

Адже потенційний партнер має за кілька хвилин знайти відповіді на прості запитання: які виклики й можливості має громада, які проєкти для неї справді пріоритетні, як вони пов'язані зі стратегією розвитку, які ресурси вже є, яких ще бракує та який економічний, соціальний чи екологічний результат очікується.

Саме так формується довіра. Не через гучні обіцянки, а через зрозумілу логіку, підтверджені дані та якісно підготовлені рішення.

Саме з цієї логіки народилася ідея «Проєктного Навігатора». Ми не розглядали його як сервіс, що «шукає гроші». Його завдання значно простіше й водночас складніше — допомогти громаді стати зрозумілою для тих, хто приймає рішення про фінансування.

Тому я дедалі частіше думаю, що головне запитання для громади сьогодні звучить не «Де знайти гроші?», а «Що побачить потенційний партнер, якщо сьогодні витратить десять хвилин на знайомство з нашою громадою?»

Якщо відповідь на нього поки що нечітка, саме звідси й варто починати.

Руслан Щербаков
економіст, президент Фонду «Регіональний центр економічних досліджень та підтримки бізнесу», координатор проєктів «Проєктний Навігатор», SOMBRILLA та PARASOL

Авторська колонка. Погляди та висновки ґрунтуються на практичному досвіді роботи команди Фонду з понад 100 українськими громадами під час розроблення стратегічних документів, підготовки інвестиційних проєктів та залучення міжнародного фінансування.