Не поспішайте шукати гроші. Спочатку з'ясуйте, що насправді потрібно вашій громаді

Мільйони на новий водогін? Сонячна станція? Утеплення школи? Сортувальна лінія? Усе це може бути хорошою ідеєю. А може виявитися дорогою помилкою. Перш ніж шукати гроші на проєкт, громаді варто добре зрозуміти, яку проблему вона насправді хоче вирішити.

У кожної громади є свій список того, що давно потрібно зробити. Відремонтувати школу, замінити водогін, модернізувати котельню, придбати техніку для комунального підприємства, встановити сонячні панелі, організувати роздільний збір відходів. Часто ці потреби вже потрапили до стратегії розвитку, МЕП, МПУВ, СЕБАК, програм і планів заходів. І майже завжди після цього виникає цілком природне запитання: де взяти на все це гроші?

Грант? Державна програма? Європейські кошти? Міжнародний банк? Інвестор? У нинішній ситуації це особливо болюче питання для невеликих громад, де власних ресурсів недостатньо навіть для вирішення частини накопичених проблем. Але, можливо, пошук грошей - взагалі не перше, з чого варто починати. Перед ним є інше, значно важливіше запитання: а ми впевнені, що громаді зараз потрібен саме цей проєкт?

Спочатку аналізи. Потім лікування

Є проста аналогія, якою ми часто користуємося у роботі з громадами. Людина приходить до лікаря і говорить, що їй погано. Хороший лікар навряд чи одразу запропонує операцію або випише найдорожчі ліки. Спочатку він розпитає про симптоми, подивиться історію, виміряє основні показники, попросить здати аналізи, а за потреби призначить додаткові обстеження. І тільки після цього спробує визначити, у чому проблема і як її лікувати.

З розвитком громади приблизно так само. Ми дуже часто починаємо одразу з «лікування»: давайте утеплимо школу, замінимо весь водогін, побудуємо сортувальну лінію, встановимо сонячну електростанцію. Усе це може виявитися абсолютно правильним рішенням. Але перед тим як витрачати на нього сотні тисяч або мільйони євро, непогано було б подивитися на «аналізи».

У громади теж є свої показники. Скільки людей тут живе сьогодні і як змінюється населення? Скільки коштує утримання шкіл, садочків та інших комунальних будівель? Які з них споживають найбільше енергії? Скільки води подається в мережу і скільки доходить до споживача? Скільки електроенергії споживають насоси? Скільки утворюється відходів, куди вони потрапляють і скільки коштує вся система їх збирання та перевезення? Які екологічні та кліматичні ризики посилюються? На які послуги громада щороку витрачає дедалі більше грошей, не отримуючи кращого результату?

Це і є своєрідні «аналізи» громади. Частина інформації вже є в її розпорядженні, частина збирається під час розроблення муніципального енергетичного плану, місцевого плану управління відходами, СЕБАК, стратегії розвитку, бюджетного планування чи технічних обстежень. І проблема часто навіть не в тому, що даних немає. Проблема в тому, що вони існують окремо і ніхто не склав із них цілісну картину громади.

А раптом ми лікуємо не те?

Уявімо громаду, яка кілька років шукає гроші на повну термомодернізацію великої школи. Будівля справді холодна, витрати на опалення високі, тому рішення здається очевидним: потрібно утеплити фасад, замінити вікна, модернізувати систему опалення. Проєкт коштує дорого, але громада продовжує шукати програму, яка могла б його профінансувати.

А тепер подивімося на ситуацію ширше. Населення громади скорочується, кількість дітей також. Поруч є інша школа, а сама будівля значно більша, ніж потрібно для нинішньої кількості учнів. При цьому система опалення практично не регулюється, нормального енергомоніторингу немає, а частину втрат можна скоротити значно дешевшими заходами. І тоді питання вже звучить інакше: чи справді першим рішенням має бути вкладення мільйонів у повну модернізацію саме цієї будівлі?

Можливо, відповідь буде «так». Але вона вже буде обґрунтованою. А можливо, спочатку доцільніше витратити значно менше на регулювання опалення, автоматику та облік, одночасно визначивши, якою взагалі має бути мережа закладів громади через п'ять або десять років. Проблема нікуди не зникла, але після нормального аналізу може змінитися спосіб її вирішення.

Те саме з водопостачанням. Фраза «у нас старі труби, потрібно міняти весь водогін» звучить переконливо. Але детальніший аналіз може показати, що найбільші втрати виникають лише на окремих ділянках, насоси споживають надто багато електроенергії, система практично не автоматизована, а нормальний облік відсутній. Тоді замість одного величезного проєкту на кілька мільйонів євро може з'явитися послідовність із кількох рішень: спочатку облік і автоматика, потім заміна насосів, далі найбільш аварійні ділянки і лише після цього велика реконструкція там, де вона справді необхідна.

Проблема та сама. Але після діагностики рішення може виявитися зовсім іншим.

Найдорожчий проєкт не обов'язково найважливіший

Для малих громад це особливо важливо. Інвестиційна політика не повинна починатися з питання: «Де нам знайти п'ять мільйонів євро?» Іноді набагато корисніше спочатку запитати: «Що ми можемо реально змінити за двадцять, п'ятдесят або сто тисяч?»

Це може бути автоматизація насосної станції, встановлення ІТП, запровадження енергомоніторингу, модернізація вуличного освітлення, невелика сонячна електростанція для критичної інфраструктури, облаштування майданчиків для роздільного збору або енергоаудит найбільш проблемних будівель. Наступний проєкт може бути більшим, ще наступний потребуватиме ТЕО, а четвертий - кількох мільйонів зовнішнього фінансування. Так поступово і формується нормальна інвестиційна черга: не все одразу, не все найдорожче і точно не все тільки тому, що під певну тему випадково відкрився грантовий конкурс.

У цьому є ще одна важлива перевага. Малий, але добре підготовлений і реалізований проєкт дає громаді досвід, якого не дасть жодна стратегія. Команда проходить весь цикл від ідеї до реалізації, бачить власні помилки, вчиться працювати з даними, бюджетом, підрядниками та результатами. А наступний, складніший проєкт вона вже готує зовсім інакше.

Грант не повинен визначати, що потрібно громаді

Ще одна поширена ситуація виглядає приблизно так. Відкривається конкурс з енергоефективності - громада терміново шукає, що можна подати на енергоефективність. Через місяць з'являється програма з водопостачання - починаємо шукати водний проєкт. Потім відходи, клімат, відновлювана енергетика, соціальна інфраструктура. У якийсь момент стратегія розвитку непомітно перетворюється на полювання за грантовими оголошеннями.

А має бути навпаки. Громада повинна достатньо добре знати себе, щоб мати власні пріоритети незалежно від того, який конкурс відкрився цього місяця. Ось наші головні проблеми. Ось проєкти, якими ми плануємо їх вирішувати. Ось що можемо зробити власними силами. Тут потрібне співфінансування. Тут варто шукати грант. Тут, можливо, кредит. А цей великий інфраструктурний проєкт без зовнішньої підтримки ми не реалізуємо.

Тоді поява нової програми фінансування не змушує громаду терміново вигадувати проєкт. Вона просто перевіряє: чи відповідає ця можливість одному з наших уже визначених пріоритетів? Це принципово інша модель поведінки.

Іноді хороше рішення - відмовитися від старого проєкту

У багатьох громадах роками живуть проєкти, які переходять з однієї програми до іншої. Фінансування на них не знаходиться, минає п'ять чи сім років, змінюється населення, ціни, технології та потреби, але назва проєкту продовжує кочувати з документа в документ.

Тому скринінг громади потрібен не тільки для того, щоб знайти нові проєкти. Він дозволяє перевірити старі. Чи потрібен нам цей проєкт сьогодні? Чи відповідає він нинішній ситуації? Чи не з'явилося дешевше або ефективніше рішення?

Якщо після такого аналізу відповідь буде «ні», це не означає, що попередня робота була марною. Навпаки, не витратити кілька мільйонів на об'єкт, який громаді більше не потрібен або який можна замінити ефективнішим рішенням, іноді є одним із найкращих інвестиційних рішень.

Тоді навіщо МЕП, МПУВ, СЕБАК та інші стратегічні документи?

Точно не для того, щоб після затвердження поставити їх на полицю. Муніципальний енергетичний план має допомогти побачити, де громада витрачає енергію і гроші. Місцевий план управління відходами - зрозуміти, як має змінитися система управління відходами і яка інфраструктура для цього потрібна. СЕБАК - визначити екологічні та кліматичні ризики. Стратегія розвитку - задати ширшу траєкторію руху громади.

Але справжня цінність з'являється тоді, коли ці документи перестають існувати окремо. Коли енергетичні, екологічні, демографічні, фінансові та інфраструктурні дані можна побачити разом і поставити дуже просте управлінське питання: що з усього цього громаді потрібно робити насамперед?

Саме в цей момент стратегічне планування починає перетворюватися на управління розвитком, а визначені проблеми - на майбутні інвестиційні проєкти.

Від «аналізів» громади до інвестиційного портфеля

Саме до такої логіки ми поступово прийшли і в роботі над Project Navigator. Спочатку потрібні дані про громаду та її інфраструктуру. Потім їх аналіз і розуміння реальних проблем. Після цього - визначення пріоритетів, формування проєктних ідей, їх оцінка та поступове створення портфеля публічних інвестицій.

Умовно цей шлях можна записати дуже просто: дані → аналіз → проблеми → пріоритети → проєкти → портфель → підготовка → фінансування.

Project Navigator при цьому не повинен вирішувати замість громади, що їй будувати. Його завдання інше - допомогти не загубити зв'язок між реальною проблемою, стратегічними документами, рішенням, яке пропонується, і конкретним інвестиційним проєктом. Саме тому нинішня логіка Project Navigator будується навколо впорядкування проєктних ідей, формування портфеля та підвищення готовності проєктів до подальшої предметної розмови про фінансування.

Бо хороший проєкт починається не з красивої презентації і навіть не з пошуку грантової програми. Він починається з набагато простішого питання: яку конкретну проблему громади ми хочемо вирішити і чому саме це рішення вважаємо найкращим?

І тільки тепер поговоримо про гроші

Після всього цього питання «де знайти фінансування?» нікуди не зникає. Але воно стає набагато предметнішим. Ми вже знаємо, що для громади справді пріоритетне, розуміємо масштаб проблеми, можемо відокремити невеликі рішення від великих інфраструктурних проєктів і визначити, де потрібен грант, де можливий кредит, де доцільне співфінансування або партнерство, а де громада здатна почати сама.

І головне - ми можемо зрозуміти, який проєкт варто готувати першим. Це принципово інша ситуація, ніж побачити оголошення про грант і за три тижні намагатися придумати, що під нього подати.

Хороший лікар не починає прийом із рецепта. Так само робота з розвитком громади не повинна починатися зі списку проєктів. Спочатку потрібно подивитися на саму громаду: її людей, бюджет, інфраструктуру, енергетику, воду, відходи, довкілля, ризики та можливості. Потім визначити проблеми і пріоритети. І лише після цього вирішувати, які саме інвестиції потрібні.

Можливо, після такого аналізу громада підтвердить усі свої попередні ідеї. А можливо, побачить зовсім іншу картину. І це нормально, тому що завдання полягає не в тому, щоб будь-якою ціною знайти гроші на вже придуманий проєкт. Завдання - зрозуміти, які проєкти справді потрібні громаді, у якій послідовності їх варто реалізовувати і чому саме в них доцільно вкладати кошти.

Тому головне питання сьогодні навіть не «де громаді знайти фінансування?». Перед ним є інше:

На що саме нам потрібні гроші - і чому ми впевнені, що саме це потрібно громаді?

Коли громада має хорошу відповідь на це питання, розмова про фінансування починається вже зовсім з іншої позиції.